ПРИЛУЦЬКА ГІМНАЗІЯ №5 імені В.А. ЗАТОЛОКІНА

  Наші витоки. Національно-визвольний рух українського народу після повалення самодержавства був направлений на побудову своєї суверенної держави. Спроба створення такої держави супроводжувалася напруженою боротьбою представників різних соціальних груп, партій та суспільно-політичних формувань. У кінцевому результаті при допомозі збройних формувань перемогли ті сили, які утворили Українську Радянську Соціалістичну Республіку. Одним з найважливіших етапів у суспільстві було здійснення корінних перетворень у галузі культури. Ці зміни мали вплинути на освіченість людей. Вони охоплювали всебічну людську діяльність: від оволодіння грамотою, розвитку рідної мови до формування нової інтелігенції, підготовці ерудованих спеціалістів, досягнення високого рівня освіченості народу; від турботи про пам’ятники історії та культури до залучення трудового народу до пізнання унікальних художніх цінностей як минулого, так і сучасного. Перетворення в галузі культури мали вплинути на поведінку людей. Вони включали в собі оптимальну організацію праці й побуту, створення умов до залучення трудового люду до політики, розвитку демократії, досягнення найвищої продуктивності й культури праці, застосуванні на виробництві сучасних досягнень науки і техніки. Тільки значне зростання культури народу, його освіченості може бути умовою для свідомої активної роботи в нових історичних умовах. Виходячи з того, що більшість населення України не вміло читати й писати, були прийняті важливі  заходи з ліквідації масової неграмотності. Навчання грамоти держава здійснювала безкоштовно.

У республіці цю роботу очолила надзвичайна комісія по боротьбі з неписемністю, утворена в 1921 р. Культурний рівень населення визначався перш за все станом розвитку народної освіти, у тому числі й шкільної справи. Для розвитку освіти потрібні були кадри. На роботу в школи направлялись комуністи, комсомольці, члени профспілок та комбідів. Та ці заходи не змогли вплинути суттєво на навчання та виховання, оскільки на посаду вчителя не рідко призначались люди, які самі не мали належної освіти та виховання. Крім того, в умовах післявоєнної розрухи відчувалася нестача матеріальних ресурсів – підручників, програм, шкільних посібників, самих приміщень під школи. Ці заходи припинили зниження безграмотності, але цього було недостатньо для розвитку народної освіти в республіці, українізації шкільної освіти. Такий стан школи на початку 20 років: мізерна заробітна плата часто змушувала вчителів до страйків. Більшість педагогів вибрала позицію політичного нейтралітету до офіційних властей, вони не довіряли повністю новій владі, а частина вчителів навіть ставила питання про деполітизацію школи. Для того, щоб привести систему народної освіти у відповідність з вимогами реконструкції народного господарства, прискорити ліквідацію культурно-технічної відсталості в республіці, як і в самій республіці в цілому, почався всенародний похід за всеобуч. Чисельність учнів у школах України досягла 2,6 млн. чоловік, та все ж 1/3 дітей шкільного віку залишилася поза школою.

У країні діяло 351 польська школа, 592 німецьких, 480 єврейських шкіл. У таких умовах 1918-1919 р. розпочала свою історію й наша школа № 5. У 1919 році у приміщенні чоловічої гімназії відкрито Прилуцьку хлоп’ячу середню школу з російською мовою навчання. У 7 класах навчалося 503 учні. У 1920 році школа назвалася 5-ою Трудовою школою. Учителями були: Міхновські Лідія Василівна та Олександра Василівна, Деліков Сергій Михайлович та інші. Усього 15 чоловік. У 1921 році в 7 групах навчалося 375 учнів, працювало 20 вчителів. У 1923 році реорганізувалася в єврейську середню школу. У молодших 3-х класах викладання проводилося єврейською, а в старших класах – російською мовою. Усього нараховувалося 194 учня. Це школа імені  Жовтневої Революції. У 1924/1925 навчальному році семирічна школа мала 7 комплектів, навчалося 229 учнів, завідуючим був Закс Р.М. У 1925 році школа містилася на Кооперативній площі (Базарна) в одноповерховому дерев’яному будинку, колишньому флігелі жіночої гімназії. У школі було 307 учнів, навчалися у дві зміни. Викладання велося єврейською мовою. Школа мала 11 викладачів, завідував школою Новиков Борис Йосипович. У 1926/1927 роках налічувалося 255 учнів та 11 викладачів. Школа була переведена на російську мову навчання, так вона функціонувала до 1941 року. Напередодні війни навчалося близько 400 учнів. Під час окупації міста в школі діяв шпиталь. При відступі німецьких військ приміщення школи було спалене, і школа тимчасово перестала існувати. Відновлення навчання відбулося в школі 1 вересня 1946 року. За рішенням Міськвиконкому з школи № 1 виділили російські класи, із них була утворена семирічна школа № 5. Школа мала 13 класів, у яких навчалося 420 учнів. Спочатку школа № 5 знаходилася в приміщенні школи № 2, де працювала в другу зміну. Після капітального ремонту старого приміщення по вулиці Орджонікідзе 14 (сучасний Центр науково-технічної творчості молоді), школа № 5 розмістилася в ньому.

Першим директором став Берцовський Євген Мефодійович, завучем - Флоризяк Олександр Степанович, за фахом учитель біології. Силами батьків та учнів привели до належного стану майстерню, з’явилися класи, їх було 14. Через 2 навчальні роки була розчищена територія школи, з’явився свій стадіон, господарські будівлі. Завучем школи Флоризяк О.С. та вчителем біології
Яковенко Л. Ф. було запропоновано посадити сад, в якому потім налічувалося 54 фруктових дерева та дослідні поля, де вирощували кукурудзу, виноград та інші сорти овочевих культур. У школі проводилася дослідницька робота по рослинництву. Юннати школи під керівництвом Флоризяк О.С., Яковенко Л.Ф. декілька разів брали участь у ВДНГ і не раз отримували медалі на інших виставках, а в 1954 році були нагороджені бронзовими медалями за вирощування кукурудзи "Верховина 1” та "Верховина 2”, а також морозостійкого винограду. У 1949-1957 роках директором школи був Яковенко Василь Іванович. У 1950 році біля школи посаджено парк на честь Героїв. Було висаджено більше 130 дерев та 1000 декоративних кущів, через рік заклали фруктовий сад: 40 яблунь, груш, вишень, абрикос. У 1952 році до школи добудували дві класні кімнати. Поступово семирічка набирала сил, збільшувалася кількість учнів, це був час, коли на Прилуччині відкрили родовища нафти, семирічка була прикріплена до виробництва. У 1954 році школу перетворено в загальну середню освітню школу. А в 1961 році в середню загальнотехнічну школу з трудовим навчанням. В 1955 році було здійснено перший випуск 2-х 10 класів. В 1957-1958 р. директором був Котелець Іван Ілліч, завучем - Флоризяк О.С., класними керівниками були: Бєлкін Михайло Пилипович, Затолокін Віктор Андрійович та ін. Учителями були  Сисаєва М.І., Кривошей М.П., Охріменко Н.А., Байкіна Є.Л. У 1958 році школу прийняв молодий вчитель Затолокін В.А., який продовжив кращі традиції старшого покоління керівників школи.

Процес десталінізації дав нову духовну атмосферу в суспільстві, відкрив більш широкі можливості для розвитку української культури. У грудні 1958 року після широкого обговорення був прийнятий Закон "Про зміцнення зв’язку школи з життям та про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР”. Перебудова передбачала введення 8-річної освіти, перетворення десятирічок на 11-річне навчання, створення матеріальної бази для оволодіння школярами однією з масових професій, зміна мовного режиму школи. Уведення восьмирічного навчання стало суттєвою проблемою. Та вирішення цього питання призвело до виникнення серйозних кадровиих проблем, навчальної МТБ, наявності вільних місць на базових підприємствах. Стратегічним напрямом у роботі школи Закон визначав політехнічний зв’язок з виробництвом. З цією метою в школі вводиться виробниче навчання, частина занять проводилася на підприємствах. Так базовими підприємствами школи стали: взуттєва фабрика, залізничні майстерні станції Прилуки, навчальна майстерня середньої школи № 4. Незважаючи на ці труднощі в школі значно покращилася МТБ викладання, в 1963 році було збудовано 5 класних кімнат, школа переведена на центральне опалення, збудований шкільний стадіон. Навчалися у дві зміни 480 учнів. У 1966 році школа мала 24 комплекти, 785 учнів, 37 вчителів. Поступово в школі був створений ціленаправлений педагогічний колектив, з’явилися високоерудовані педагогічні кадри: Смірнова О.В., Винниченко О.Т., Бивалькевич В.Б., Дротянко Є.М., Пустовойтова Л.М., Пилипець А.І. Ці вчителі своєю сумлінною працею змінили статус школи в місті, зріс її авторитет, учні школи все частіше ставали переможцями предметних олімпіад. Бутко Олександр – переможець обласної олімпіади з німецької мови, Гуревич Ріта – переможець з російської мови та літератури. Прекрасним організатором школярів була старша піонерська вожата Совранська Н.А., яка доклала максимум зусиль для організації гурткової роботи. У школі з’явився прекрасний танцювальний гурток, який очолив молодий соліст танцювального колективу Будинку культури  Дробіцький С.Я., який керував ним більше 25 років. Завдяки діяльності гуртка заслуженим артистом України та педагогом–репетитором став Микола Бодрак, його старший брат, Олексій Бодрак – балетмейстером опери. З’явилася своя балетна студія – керівник, учитель 1-4 класів Дудко О.Г. Успішно розвився й спорт у школі, викладач Савчук Г.І., команда якого в 1961 році виборола першість з баскетболу. Учні школи почали відвідувати секції нової відкритої спортивної школи. Кількість учнів у школі постійно збільшувалася, і за рішенням міськвиконкому частина учнів була розміщена в приміщенні школи № 4. Пізніше школі було запропоновано приміщення колишньої навчальної школи Прилуцького педучилища. Там було 5 класних кімнат, невеликий зал та роздаточний пункт для прийому гарячих обідів та сніданків. З’явилися проблеми з набором учнів в 1-4 класи, оскільки дітей можна було набирати тільки зі свого мікрорайону. Багато дискусій у суспільстві викликав пункт з реформи школи, який надав право вирішувати, якою мовою має здійснюватися навчальний процес у школі. Кількість бажаючих навчатися російською мовою постійно збільшувалася, що викликало незадоволення інших шкіл. Життя вимагало будівництва нової школи.

На 1971 рік у школі навчалося вже більше 800 чоловік. Батьки, а в основному це були нафтовики, поставили вимогу про будівництво нової сучасної школи. Ще в 1970 році за згодою міського комітету партії, директором школи Затолокіним В.А. розпочалося листування з міністром освіти УРСР, міністром нафтової промисловості, депутатом Верховної Ради СРСР, героєм Соціалістичної праці, знатною дояркою Довженко Г.Д. Була знайдена підтримка керівників Нафтогазового управління: Пономарьова В.Н., Пушкаря В.Г., Скопца Г.І., Чубатого В.Н., Кравець А.О. та ін. Після довгих дебатів та листувань усе ж була збудована нова школа, яка мала 27 класних кімнат, 2 майстерні по металу та дереву, кінозал на 110 кв. м, спортивний зал 24х9 кв. м, їдальня на 180 кв. м. Заняття в новій школі розпочалися з 1 вересня 1972 року. Вона була розрахована на 960 учнів. Головним завданням для директора було підготувати умови роботи педколективу за кабінетною системою. Проблеми були великі: гроші є, але немає лімітів, тобто, отримати обладнання було справою складною, майже неможливою. Тоді педколектив та громадські організації вирішили спиратись на допомогу дітей, батьків, шефів базових підприємств та розпочати обладнання навчальних кабінетів. Зусиллями вчителів Сухомлин А.О., Хомайко А.І., Винниченко О.Т., першими в школі були обладнані кабінети фізики, хімії, біології. Ця справа дала поштовх до обладнання інших навчальних кабінетів, що дало змогу в 1975 році на базі школи провести обласний семінар завідуючих відділом освіти та директорів середніх шкіл південних районів Чернігівської області. Тема роботи семінару – ”Виробниче навчання та організація навчально-виховної роботи за кабінетною системою, роль нового предмету суспільствознавства в формуванні ідеологічно-політичного навчання”. Учителі трудового виховання Сич А.Ф., Долгов С.В. та вчителі фізичного виховання Гринько В.О., Колосов В.А. запропонували покращити матеріальну базу викладання предметів і запропонували ідею будівництва шкільного стадіону й окремо майстерні.

На 1980 рік у школі налічувалось 22 навчальні кабінети. Кабінет виховної роботи очолила прекрасний організатор Олена Іванівна Жовтопляс, це дало можливість реалізувати виховний процес у школі. Її зусиллями та за допомогою шефів у школі були створені та обладнані музеї В.І.Леніна та Т.М.Димитрова, йшла клопітка робота в мікрорайоні школи, зокрема туристично-краєзнавча. Особливо успішно здійснювалась позакласна діяльність: працював хоровий та танцювальний колективи, почав діяти драматичний гурток. Були встановлені дружні зв’язки зі школярами Чехословаччини (місто Добрушна), куди декілька разів підряд їздили на відпочинок наші учні. Військово-патріотична робота була пріоритетною в діяльності школи. З будівництвом шкільної майстерні, покращилась МТБ викладання, був обладнаний шкільний стадіон, географічний майданчик, на шкільній садибі (2га) був розбитий парк, з’явився невеликий фруктовий сад, територія школи була огороджена й заасфальтована. На час будівництва нового приміщення школи був сформований та добре підготовлений колектив, серед якого виділялись працелюбством, ерудицією, умінням працювати з учнівським колективом, зацікавити школярів своїм предметом, забезпечити прагненням до знань вчителі: Смірнова Л.В., Винниченко О.Т., Мірська А.Б., Лазаревич З.П., Малишкіна М.Н., Шуміліна А.М., Бивалькевич В.Б., Дудко В.Г., Сухомлин А.Н., Пилипець А.І., Ціловальнікова А.М., Хомайко Л.І., Конопльова Р.Д. Це був гурт ентузіастів, навколо яких формувались сучасні педагогічні кадри, якими пишається наш колектив, що мали й мають вплив на всю педагогічну громадськість міста. Робота в нових умовах вимагала більших зусиль адміністрації школи. Вирішувались дві проблеми: створення МТБ навчання й зростання професійної майстерності вчителів, оскільки прийшло багато молоді.

Педколектив з великою увагою поставився до пропозиції завуча школи Вареника О.П. – "вчити дітей та вчитись самим”. Перш за все вчителі зрозуміли, що готуючись до наступного уроку, необхідно визначити мету, оскільки знання – це половина успіху". Якщо припустився помилки – урок "пролетить” поза увагою учнів. Олександр Петрович говорив, що придбати знання про природу, суспільство й людину – це тільки початок навчальної діяльності учня, далі йде процес надбання досвіду. А головне в роботі вчителя – це розвиток творчості, тобто правильно співставляти теоретичні й практичні поняття. Спираючись на таку модель навчання, творчо виросли нові педагогічні кадри, які і сьогодні є гордістю педагогічного колективу: Товаренко А.А., Чорна С.М., Смірнова Л.В., Клочко О.О., Шинкарчук Р.В., Трушкіна А.І., Жилкіна Т.І., Городецька Л.Ф., Леута Л.Н., Красова Т.М., Філь Б.Н., Гринько В.М., Гринько В.О., Сич Л.Ф., Кізим Н.О. (пізніше Бурлаку), Шевченко К.О., Саполович І.Я., Кукса В.В., Дроботько Н.С. Їх самовіддана творча праця вплинула на зростання професіоналізму зовсім молодих вчителівв, 46 вчителів з вищою категорією, відмінників народної освіти. Уперше 1-3 класи укомплектовані вчителями з вищою педагогічною освітою. Близько 30 випускників обрали професію педагога. Вони працюють у гімназії і це її майбутнє. Це ті, кому зберігати кращі традиції нашого навчального закладу. У 1991 році випущено чотири 10-х класи з 22 медалістами, 29 випускників вступило у вищі навчальні учбові заклади.

У 1992 році працює 100 педагогів, з них 16 відмінників народної освіти. У 1996 році другі та треті класи (7 комплектів) переведені в приміщення колишнього дитсадка, розташованого поруч з гімназією (ул.Вокзальна,26). У 1997 р. виповнилося 25 років навчання у новому приміщенні. За ці роки  випущено більше 1500 випускників, із них медалістів – більше 500, закінчило вузи більше 200. Серед випускників школи: лауреат Шевченківської премії, доктор технічних наук Панталят Юхим (Дніпропетровськ), кандидат філологічних наук, доцент, декан факультету Міжнародних відносин Київського університету Макаренко Євгенія, проректор Одеського політехнічного інституту, доцент Бутко Олександр Іванович, доктор фізико-технічних наук Шако Валерій Васильович, доктор філософії Шмойш Михайло Юхимович (Ізраїль),. Це вже майбутнє гімназії – Єлістратова І.А., Нежиборець А.В., Кочубей Н.Н., Гладка В.В., Скрипченко В.І., Діденко Н.Г., Галета В.П., Ісько О.О. Педколектив свідомо сприйняв ідею роботи за кабінетною системою, системою тематичного обліку знань, поглибленого вивчення української та англійської мов, інтегрованого курсу математики та фізики, біології та хімії і диференціації навчання. Зусиллями адміністрації шефів НГДУ "Чернігівнафтогаз” було створено 23 навчальні кабінети, усе це дало можливість теоретично осмислити перехід до гімназії, а потім і стати школою нового типу - гімназією. Протягом 1987-1992 років зі стін навчального закладу вийшло 140 медалістів. З 1993 року школа стає школою-гімназією з російською мовою навчання, у якій розроблено статут, уведено другу іноземну мову, психологію.

На даний час у гімназії працює 15 вчителів методистів, 11 старших вчителів, 46 вчителів з вищою категорією, відмінників народної освіти. Уперше 1-3 класи укомплектовані вчителями з вищою педагогічною освітою. Близько 30 випускників обрали професію педагога. Вони працюють у гімназії і це її майбутнє. Це ті, кому зберігати кращі традиції нашого навчального закладу. У 1991 році випущено чотири 10-х класи з 22 медалістами, 29 випускників вступило у вищі навчальні учбові заклади. У 1992 році працює 100 педагогів, з них 16 відмінників народної освіти. У 1996 році другі та треті класи (7 комплектів) переведені в приміщення колишнього дитсадка, розташованого поруч з гімназією (ул.Вокзальна,26). У 1997 р. виповнилося 25 років навчання у новому приміщенні. За ці роки  випущено більше 1500 випускників, із них медалістів – більше 500, закінчило вузи більше 200. Серед випускників школи: лауреат Шевченківської премії, доктор технічних наук Панталят Юхим (Дніпропетровськ), кандидат філологічних наук, доцент, декан факультету Міжнародних відносин Київського університету Макаренко Євгенія, проректор Одеського політехнічного інституту, доцент Бутко Олександр Іванович, доктор фізико-технічних наук Шако Валерій Васильович, доктор філософії Шмойш Михайло Юхимович (Ізраїль), заслужений артист України, соліст ансамблю Вірського Микола Бодрак , Голяков Микола – співробітник Міністерства оборони України, Рижкова Олександра – кандидат технічних наук, викладач одного з вузів Санкт-Петербурга, Ольга Середа – заслужений робітник культури, бібліотекар тютюнової фабрики, Бабак Ігор – начальник цеху тютюнової фабрики. Гімназія пережила складний процес становлення та перехід на державну мову навчання. Педколектив поставив мету: оволодіти найновішими педагогічними технологіями, усі найновіші досягнення застосувати в педагогічну практику, запровадити психологічну службу, тестування й корекцію діяльності школярів і батьків. Склалася чітка практика оцінювання знань, умінь та навичок учнів. Усі оцінки виставляються в залежності від складності видів діяльності: уміти вирішувати складні завдання – 5, розв’язувати стандартні завдання і вправи – 4. Враховується старанність й активність на уроці, володіння спеціальної термінології – практично, незадоволених не було. Складність даного періоду, криза в економіці, нестабільність – погіршила роботу.

Важко реалізовувати Кодекс честі гімназиста, який включає в себе запровадження шкільної форми, етичних норм поведінки, культури роботи з підручником, періодичними виданнями та знанням законів, риторики, можливості відвідування кінотеатрів, театрів, концертів – це стримує утвердження української ментальності та освоєння ідей українства. У 1996 році директором гімназії № 5 призначено талановитого, обдарованого вчителя Бурлаку Наталію Олексіївну, яка очолила гімназію в складний час – час економічної нестабільності та кризових явищ в суспільстві. Та все ж, незважаючи на труднощі, продовжується процес покращення МТБ навчання. Зусиллями молодого директора Бурлаку Н.О. гімназія переведена на однозмінне навчання, обладнані нові кабінети: музики, зарубіжної літератури, історії, два кабінети української мови і літератури, створений новий кабінет інформатики, використано приміщення сусіднього дитячого будинку, де обладнано 7 класних кімнат. Учителі гімназії постійно вдосконалюють систему факультативів, спецкурсів, успішно оволодівають системою розвиваючого навчання. У гімназії функціонують вже два кабінети інформатики, обладнані сучасною технікою. У 2000 навчальному році гімназія перейшла на 12 бальну систему оцінювання знань. Рівні навчальних досягнень: початковий – 1-3 бали, середній – 3-6 балів, достатній – 7-9 балів, високий – 10-12 балів. З кожного предмету визначені критерії оцінювання навчальних досягнень школярів. Нова система оцінювання прийшла до вподоби й учням, і вчителям. У 2002 році, згідно нового Закону про освіту гімназія переходить на 12 річну систему навчання. Уже звичним стало проведення Днів відкритих дверей, посвята в гімназисти, відзначення переможців олімпіад – міських, обласних, республіканських. Протягом 2002 року проходила атестація гімназії. Отримання диплому гарантувало навчальному закладу право на підтвердження свого статусу як закладу нового типу. Педагогічний та учнівський колективи з честю витримали це випробування, за що гімназію було нагороджено дипломом з відзнакою. У гімназії створене і учнівське самоврядування. У 2003 році в гімназії вперше проведені демократичні вибори президента демократичної республіки гімназії №5. Ось наші кандидати у президенти: Президентом став Тарас Жуковський, учень 10-Б класу. Пропонуємо вам творчі особистості нашої гімназії - Затолокін Віктор Андрійович – директор школи № 5 з 1958 року, а з 1991 року – директор гімназії № 5. За сумлінну працю отримав нагороди: - "Знак пошани" – за особливий вклад в розвиток народної освіти України; - Орден Макаренка; - Медаль на честь сторіччя з дня народження Леніна; - Медаль ветерана праці; - знак "Відмінник народної освіти ". Має близько 20 грамот. Сім разів обирався депутатом Міської Ради народних депутатів. Віктор Андрійович – людина чесна, сумлінна, віддана справі. У 2002 році виповнилось 50 років педагогічній діяльності Затолокіна Віктора Андрійовича.

У 2003 році за сумлінну працю та творчі здобутки в організації навчально-виховного процесу гімназії, Віктор Андрійович нагороджений Виконкомом Міської Ради Знаком "Честь і слава”; Вареник Олександр Петрович – вчитель математики, завуч школи. До учнів, вчителів був дуже вимогливий. Теорії не любив, тому все навчання йшло через практику. Він навіть розробив свою карткову систему, скрізь, де тільки можна розв’язував з учнями завдання за картками. Учні його поважали, але в його житті були часто й проблемні ситуації. Не любив працювати в молодших класах і часто, виходячи з уроку, навіть забував піджак. Бувало й такі ситуації, коли всьому класу ставив двійки, тому часто цілі канікули займався додатково. Смірнова Людмила Володимирівна – завуч школи № 5, гімназії, протягом 30 років вчитель математики. Людмила Володимирівна любить свою професію й не уявляє іншої прфесії, як вчитель у своєму житті. Часто повторює "Хто кому більше потрібен, чи учень вчителю, чи вчитель учневі? " На її педагогічному шляху завжди зустрічались дуже гарні учні, які у всьому їй допомогали. Вареник О.П.дав їй пораду стати вчителем математики. Людмила Володимирівна закінчила Чернігівський педагогічний інститут. Свою діяльність розпочала в с.Озірне Київської області Білоцерківського району. Пропрацювала 10 років і через хворобу повернулась у Прилуки. Отримує призначення на роботу в школу №5 на посаду вчителя математики і класного керівника. Смірнова Л.В. багато працює, усі свої сили, знання й свій час віддає дітям. Різноманітні екскурсії та літні табори праці та відпочинку, туристичні походи, зустрічі з цікавими людьми, збір металобрухту та макулатури – це ще не повний перелік клопіткої праці Людмили Володимирівни. На десятому році роботи в школі №5 їй запропонували посаду завуча школи, але ще два роки вона не покидає класне керівництво у своєму класі, багато працює, усі свої сили, знання й свій час розподіляє на дві посади. Важко і складно було працювати в таких умовах, але розпочату справу довела до кінця – випустила свій 10-й. З цього випуску майже всі хлопці стали військовими й зараз займають високі посади. Була Людмила Володимирівна і за кордоном в Німеччині, куди поїхала працювати, будучи військовозобов’язаною.

Після повернення з відрядження знову стала завучем школи-гімназії №5. Але математики не покинула, продовжує викладати. У всіх класах, де вона викладала, обов’язково хтось ставав математиком. І в цьому її велика заслуга, оскільки вона завжди готувала учнів до вступних іспитів у вищі навчальні заклади. Була їм порадником і помічником. Людмила Володимирівна за свою плідну працю нагороджена багатьма нагородами й медалями. Її вихованці є учасниками й переможцями обласних і республіканських олімпіад. Гринько Валентина Миколаївна – вчитель англійської мови. Делегат Другого Всеукраїнського з’їзду працівників освіти, який проходив 9 жовтня 2001 року у місті Києві в Палаці "Україна". З’їзд прийняв доктрину розвитку освіти України. Валентина Миколаївна зустрічалась зі своїми колегами, обмінювалась досвідом, ідеями. На з’їзді панувала атмосфера відвертості, порозуміння, святковості. Наголошувалось, що мета школи – навчити вчитися самостійно, працювати й мислити відверто, напружено. В.М. Гринько, як найкращий вчитель, приймала участь у міському заході "Сузір’я Прилучанок". Кукса Вікторія Володимирівна – учитель української мови та літератури. Високоосвічена, тактовна, справедлива людина, завжди намагалась відстояти свою думку. Разом з вчителем російської мови та літератури Скакодуб М.Г. організували театральний гурток. Приймали участь у міських і обласних конкурсах аматорських колективів. Неодноразово були переможцями. Клочко Олена Олександрівна – учитель зарубіжної літератури. Талановита, ерудована, інтелігентна. Завжди в творчому пошуку. Любить свою професію і не мислить життя без своєї улюбленої справи. Педагогічний стаж – 30 років. Олена Олександрівна – засновник і редактор гімназійної газети "Сузір’я". Має талановитих помічників – кореспондентів, фотографів, які, не зважаючи на труднощі, роблять перші кроки, долають перешкоди та йдуть до переможного кінця, що вимірюється новим випуском газети "Сузір’я ", яку з нетерпінням чекають гімназисти. Бурлаку Наталія Олексіївна – директор гімназії №5. Керує установою з 1996 року. Народилася: 12.07.1956 рік. Місце народження: м. Прилуки. Освіта: вища, закінчила в 1978 році Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М.В. Гоголя. Одружена, має сина.